|
Пов╕домлень: 94
|
19.05.2008 16:48
Це ганьба. Нехай краще вчать ╕стор╕ю. По-перше, спитали б у Ярослава, чи в╕н укра╖нець. Ц╕каво, щоб в╕н в╕дпов╕вю Щодо ╕стор╕╖. Найб╕льш ймов╕рне те, що Соф╕я Ки╖вська - це зовс╕м не Ярославове надбання.
Розпов╕да╓ зав╕дувач в╕дд╕лу науково-╕сторичних досл╕джень Нац╕онального запов╕дника «Соф╕я Ки╖вська», доктор ╕сторичних наук Над╕я Н╤К╤ТЕНКО:
— ╤снують письмов╕ джерела, з яких можна д╕йти висновку, що засновником Соф╕╖ був князь Володимир Святославович. Це, наприклад, хрон╕ка Т╕тмара Мерзебурзького, н╕мецького ╓пископа, який помер 1018 року, — тобто сучасника Володимира та Ярослава. В╕н згаду╓ Соф╕йський монастир, а отже, ╕ однойменний храм у Ки╓в╕ п╕д 1017—1018 роком. Це й слова митрополита ╤лар╕она про те, що, як свого часу б╕бл╕йний цар Соломон завершив починання свого батька Давида, добудувавши ╢русалимський храм, Ярослав завершив починання Володимира — спорудження Соф╕╖ Ки╖всько╖. Проте найавторитетн╕шими вважаються л╕тописн╕ джерела, хоча вс╕ вчен╕ розум╕ють, що л╕тописи, як╕ д╕йшли до нас, — тенденц╕йн╕. Це ╕стор╕ограф╕я Ярослава та його нащадк╕в, адже решта д╕тей Володимира або померли, або загинули у братовбивч╕й в╕йн╕, ╕ фактично на Рус╕ утвердився р╕д Ярославич╕в.
Для нас дуже важливо було знайти п╕дказку в самому храм╕. Живопис, як я його ╕нтерпретую, св╕дчить однозначно: засновник — Володимир. Та самих лише ╕нтерпретац╕й не досить. Ми шукали граф╕то, напис на ст╕н╕, що м╕г би п╕дтвердити — або спростувати — нашу теор╕ю стосовно б╕льш ранньо╖ дати заснування храму. (Кажу «ми», бо досл╕дження я проводила сп╕льно з молодим колегою В’ячеславом Корн╕╓нком, в╕н спец╕ально займа╓ться граф╕т╕, веде цю тему, я — його науковий кер╕вник.) ╤ — знайшли!
Виявлений нами напис ун╕кальний насамперед тим, що м╕стить точну дату (датованих граф╕т╕ не так ╕ багато), — продовжу╓ свою розпов╕дь Над╕я Микола╖вна. — Ця дата — 6530 р╕к в╕д сотвор╕ння св╕ту, або 1022 р╕к в╕д Р╕здва Христового. Дал╕ йде такий текст: «О Пасци Златой Господственной дни прОсти». «ПрОсти» (не плутати з «простИ») — грецьке слово, яке й сьогодн╕ вимовля╓ться п╕д час богослуж╕нь ╕ означа╓: «ст╕йте р╕вно, будьте уважн╕». В╕дпов╕дно, знайдений нами напис означа╓: «1022 року в дн╕ Золотого Господственного Великодня будьте уважн╕, пильнуйте». Чому треба було бути пильними? Тому що 1022 року Великдень випав саме на Благов╕щення — 25 березня за старим стилем. Такий зб╕г називають Кир╕опасхою, або Великоднем Господственним, тобто справжн╕м, ╕стинним. Зг╕дно з церковним переказом, Христос воскрес 25 березня 31 року (ц╕╓╖ думки дотримувався Д╕он╕с╕й Малий). Вважалося, що друге пришестя Христа теж в╕дбудеться на Кир╕опасху. Люди з трепетом чекали на Друге Пришестя ╕ Страшний суд. Ще св╕жою була в пам’ят╕ братовбивча усобиця 1015—1019 рр., коли загинули Борис ╕ Гл╕б, Святополк, помер князь Володимир. У ц╕ непевн╕ часи люди часто замислювалися над майбутньою розплатою за гр╕хи...
Зб╕г двох свят — Великодня ╕ Благов╕щення — трапля╓ться дуже р╕дко. Наприклад, у Х╤ стол╕тт╕ — 1011, 1022 ╕ 1095 рок╕в. Бачите, як ч╕тко встановлюються часов╕ ор╕╓нтири? Наш запис ф╕ксу╓ верхню можливу часову межу появи Соф╕╖. Адже його зроблено на фресц╕, а отже, на той час собор уже стояв, був прикрашений моза╖кою та розписами. Це означа╓, що л╕тописний 1037 р╕к аж н╕як не може бути датою заснування Соф╕╖ ╕ нав╕ть завершення буд╕вництва. Але й дата, зазначена у Новгородському л╕топис╕ — 1017 р╕к, — не в╕дпов╕да╓ реал╕ям. Там написано, що цього року «Ярослав иде к Берестию, и заложена бысть Святая София Кыеве». Однак 1017 року Ярослав уперше с╕в у Ки╓в╕. Ось в╕н освятив Соф╕ю ╕ вл╕тку 1018 року п╕шов до Берестя, де воював з╕ Святополком та Болеславом Хоробрим, зазнав нищ╕вно╖ поразки ╕ «с четырьмя мужи бежал к Новугороду». ╤ закнязював у Ки╓в╕ остаточно 1019 року. Отже, в нього не було н╕ часу, н╕ можливостей закласти 1017 року храм ╕ повн╕стю завершити його буд╕вництво до 1022 року.
— Ск╕льки ж рок╕в будували Соф╕ю?
— Я вирахувала цей терм╕н. Р╕ч у тому, що в давн╕х Святцях збереглися дн╕ освячення Соф╕╖ — 4 листопада та 11 травня. Року не зазначено. Цього й не було потр╕бно. Р╕к у р╕к знову й знову святкувався «день народження», оновлення храму. Однак д╕м Господа м╕г бути освячений т╕льки в день Господа — в нед╕лю. Т╕льки якщо храм був, прим╕ром, Миколаю присвячений, його могли освятити у День Святого Миколая, Георг╕ю — у День Георг╕я. А ╕нш╕ храми, зокрема Соф╕╖, освячувалися в нед╕лю. ╤ якщо ми з вами в╕зьмемо як верхню межу 1022 р╕к, можемо дуже ч╕тко визначити, коли ж 11 травня й 4 листопада випадали на нед╕лю. Отож, 4 листопада випало на нед╕лю 1011 року, а 11 травня — 1018 року. Таким чином, 4 листопада 1011 року Соф╕ю було закладено. Освятили м╕сце, де мав стояти престол майбутнього храму (це був ц╕лий ритуал: викопували заглиблення, у нього вм╕щували закладний кам╕нь ╕ зверху встановлювали хрест). А освячення престолу, тобто в╕дкриття храму, вх╕д до нього, в╕дбулося вже за Ярослава, 11 травня 1018 року, саме перед походом його на Берестя. Тобто Ярослав прийшов до влади, завершив розпочате батьком — освятив собор, а потому вирушив у в╕йськовий пох╕д. З цих дат можна зробити висновок, що Соф╕ю побудували за с╕м рок╕в. С╕м — сакральне число. Р╕вно с╕м рок╕в споруджувався ╢русалимський храм — сакральний прообраз ус╕х християнських храм╕в, а також Десятинна церква. Соф╕я не була винятком. Задовго до сенсац╕йно╖ знах╕дки у Над╕╖ Н╕к╕тенко сформувався св╕й, особливий погляд на ╕стор╕ю собору, його розписи, символ╕ку арх╕тектурних форм. Розмовляючи з досл╕дницею, я мимовол╕ згадувала свою першу зустр╕ч ╕з нею у ст╕нах Свято╖ Соф╕╖ к╕лька рок╕в тому. Екскурс╕я запов╕дними куточками храму супроводжувалася захоплюючими розпов╕дями. Ми стояли в центральн╕й частин╕ храму. На б╕чних ст╕нах були зображен╕ вервечки ошатно вбраних людей: з одного боку — ж╕нки, з ╕ншого — чолов╕ки. А м╕ж ними, якраз навпроти в╕втаря, була потр╕йна аркада, яка не збереглася. Над нею проходила зах╕дна ст╕на — тут був центр княжого групового портрета. Що ж на ньому зображувалося? Чи хто?
В╕дпов╕дно до поширених нин╕ г╕потез, ╤сус Христос — Цар Небесний, якому Ярослав п╕дносив модель Соф╕╖. Однак Над╕я Микола╖вна це припущення категорично спростову╓. Не в╕дпов╕да╓ воно тод╕шн╕й ментальност╕. Адже вс╕ розписи храму виконан╕ у контекст╕ ╕╓рарх╕чного ╓днання Церкви небесно╖, зображено╖ на ст╕нах, ╕ Церкви земно╖, тобто самих в╕руючих. Отже, розташування в╕руючих ╕ живопису в собор╕ в╕дпов╕дали одне одному. Княж╕ хори в середньов╕чч╕ доходили до ц╕╓╖ ж таки арки, яка не збереглася, ╕ п╕д час богослуж╕ння князь перебував якраз над центром портрета. Х╕ба ж можна було зобразити Царя Небесного ╤суса Христа п╕д ногами царя земного?
— По краях зах╕дно╖ ст╕ни, залишки яко╖ на меж╕ XVII—XVIII ст. розтесали у вигляд╕ п╕лон╕в, були зображен╕ князь (у кутку, що прилягав до п╕вденно╖ ст╕ни), з протилежного боку в╕д нього — княгиня, — поясню╓ Над╕я Н╕к╕тенко. — В╕д портрета князя залишилися фрагменти одягу та в╕дставлений уб╕к л╕коть. Князь н╕с модель храму — «╓русалим», у якому м╕стилися свят╕ дари. Про це св╕дчить малюнок голландського художника Абрагама ван Вестерфельда, який 1651 року в╕дв╕дав Соф╕ю Ки╖вську. «╢русалим» на малюнку не був моделлю Соф╕╖, це був п’ятибанний храм без сходових веж, т╕льки з одним рядом в╕дкритих галерей (а не з двома, як у Соф╕╖). Судячи з фундаменту Десятинно╖ церкви, саме ╖╖ модель н╕с князь. Князь ╕ княгиня були зображен╕ у царських шатах, ╕з коронами. Так вбраний Володимир на сво╖х монетах, так зображали Анну на л╕тописних м╕н╕атюрах. А ось Ярослав ╕ його дружина ╤рина царського сану не мали. Отже, на мою думку, тут зображений великий вх╕д до храму родини Володимира Святославича (князя з синами та княгин╕ з дочками), що символ╕зу╓ хрещення Рус╕. Ми з вами уявля╓мо це хрещення ╕накше: кияни у водах Дн╕пра, князь ╕ священнослужител╕ урочисто-показово хрестять св╕й народ... Однак це сприйняття сформувалося в нов╕тн╕ часи. Таких зображень давньоруська ╕конограф╕я не зна╓. Хоча хрестили вс╕х киян в один день, кожному дали християнське ╕м’я, на кожного поклали руку, бо ж хрещення — велике та╖нство церкви, ╕ндив╕дуальний акт. ╤ цю под╕ю символ╕чно в╕дображено в головн╕й фресц╕ Соф╕╖, де родина Володимира вт╕лю╓ Русь. Саме тому княжий портрет тут, на в╕дм╕ну в╕д ╕нших, розм╕щений у центр╕ храму, тод╕ як св╕тськ╕ портрети зображували т╕льки на перифер╕╖ храму або в нижн╕й зон╕ розпису, бо людина смертна, гр╕шна, нав╕ть цар ╕ вельможа. А тут вт╕лена ╕дея державного значення, сакральна ╕дея хрещення Рус╕ й р╕вноапостольност╕ князя Володимира. Граф╕то, датоване 1022 роком, привнесло нов╕ аргументи в г╕потезу Над╕╖ Микола╖вни: — Д╕ти князя на портрет╕ зображен╕ вже дорослими. А ми зна╓мо, що старший син Ярослава Мудрого, Володимир, народився т╕льки 1020 року, ╤зяслав — 1024 року тощо, а доньки — взагал╕ близько 1030 року. А на портрет╕ в Соф╕╖, який уже ╕снував 1022 року, княз╕вни зображен╕ п╕дл╕тками, а старша дочка — в головному убор╕ зам╕жньо╖ ж╕нки. Отже, це не доньки Ярослава, а його сестри. Сам Ярослав зображений серед син╕в Володимира.
Князя Володимира ╕ його дружину Анну прославля╓ не т╕льки головна фреска храму, а й ╕нш╕ зображення. Так, досить авторитетн╕ вчен╕ стверджували, що на фресках веж в╕дтворено подробиц╕ в╕зиту княгин╕ Ольги до в╕зант╕йського ╕мператора Костянтина Багрянородного та ╖╖ хрещення. Але чи було особисте хрещення Ольги под╕╓ю наст╕льки велико╖ державно╖ ваги, що його ув╕чнили б у головному храм╕ кра╖ни? Адже п╕сля хрещення Ольги Русь ще два десятки рок╕в залишалася язичницькою. На думку Над╕╖ Н╕к╕тенко, фрески опов╕дають про под╕ю, котра започаткувала хрещення вс╕╓╖ Рус╕, — а саме про укладення династичного шлюбу м╕ж князем Володимиром та в╕зант╕йською цар╕вною Анною. Фрески п╕вденно╖ (чолов╕чо╖) веж╕ прославляють Володимира, а п╕вн╕чно╖ (ж╕ночо╖) — Анну як засновник╕в християнсько╖ Ки╖всько╖ держави. Шлюбу передувало заручення в Царгород╕. Воно в╕дбулося на Святки, що добре простежу╓ться за давн╕ми джерелами: переговори м╕ж Володимиром ╕ братом Анни, Василем ╤╤ Болгаробойцею, велися саме на меж╕ 987 ╕ 988 рр., узимку, тобто на Святки. А на фресках зображено суто святочн╕ сцени в ╕мператорському палац╕ — коляди, боротьба ряджених. «Ряджен╕» тут — не давньоруський сюжет, а ритуальн╕ ╕гри, що ╕снували у В╕зант╕╖ ще з IV ст., ╕з час╕в готсько╖ варти на служб╕ в ╕мператор╕в. Р╕к у р╕к «готськ╕ ╕гри» в╕дбувалися в один ╕ той самий час — у н╕ч ╕з 1 на 2 с╕чня. А Ольгу приймали у палац╕ 9 вересня ╕ 18 жовтня, зимувати ж русам не дозволялося. Тут бачимо численн╕ сцени полювання, пов’язан╕ з╕ шлюбно-святочними обрядами, адже вес╕лля грали на Святки. У п╕вн╕чн╕й веж╕ зображено ритуальне вбивство ведмедиц╕ — елемент давн╕х вес╕льних обряд╕в. Кульм╕нац╕йн╕ ж сцени, на думку Над╕╖ Н╕к╕тенко, зображують прийом посл╕в Володимира на ╕подром╕ — форум╕ в╕зант╕йц╕в (п╕вденна вежа) ╕ коронац╕ю цар╕вни Анни перед заручинами (п╕вн╕чна вежа). Так освячу╓ться й прославля╓ться подружжя хрестител╕в Рус╕ ╕ династ╕я Рюрикович╕в. Недарма Анну давньоруськ╕ джерела величають «царицею», а Володимир, як уже згадувалося, поста╓ на монетах в убранств╕ кесаря — такий сан в╕н отримав, породичавшись ╕з ╕мператорами. Кр╕м того, варто згадати й одноф╕гурн╕ фрески Соф╕╖. Зображен╕ на них свят╕ — прообрази ╕ заступники, знову-таки, Володимира й Анни. Отже, хоч би куди ми поглянули в Соф╕╖, всюди в╕дчува╓ться образ замовника — Володимира Великого.
— Чому так важливо довести, що Соф╕я давн╕ша, н╕ж уперто вважають наш╕ ╕сторики? — каже Над╕я Микола╖вна. — По-перше, це в╕дновлення ╕сторично╖ справедливост╕. А по-друге, не секрет, що сьогодн╕ в рос╕йськ╕й науц╕ дом╕ну╓ концепц╕я, зг╕дно з якою державницький ╕мпульс сх╕дним слов’янам було дано з Новгорода, якому н╕бито належала ч╕льна роль у становленн╕ Ки╖всько╖ Рус╕. А насправд╕ наша Соф╕я набагато старша за Соф╕ю Новгородську, вона — символ дуже раннього оформлення державност╕, культури Рус╕. Зв╕дси все йшло, з Ки╓ва! Це важливо, ╕ про це ми повинн╕ говорити. Я не вважаю, що ми чимсь принижу╓мо Ярослава. Його д╕янь, ╖х ╕сторичного значення н╕хто не в╕дбере. ╤сторики ж мають бути неупередженими, дошукуватися ╕стини, вм╕ти визнавати сво╖ теор╕╖ помилковими з огляду на нов╕ незаперечн╕ докази.
Ми повинн╕ пишатися, що Соф╕я виникла ще за Володимира — хрестителя Рус╕. Якщо цю точку зору визнають у сусп╕льств╕, 2011 року ми зможемо святкувати тисячол╕ття Соф╕╖ Ки╖всько╖, ╕ це буде документоване тисячол╕ття, засв╕дчене самим собором. Треба в╕рити Соф╕╖!
Давньоруське минуле — лише один розд╕л багато╖ ╕стор╕╖ Свято╖ Соф╕╖. На меж╕ XVII—XVIII ст. храм вбрався у нов╕, бароков╕ шати, був кап╕тально в╕дремонтований ╕ перебудований. Проте «придворн╕» ╕сторики впродовж стол╕ть вол╕ли замовчувати, що новим обличчям собор завдячував ╤ванов╕ Мазеп╕. Опальний гетьман був ще й великим меценатом, в╕н в╕дреставрував ╕ побудував близько 20 кам’яних храм╕в. Багато зробив в╕н для Ки╓во-Печерсько╖ лаври, Соф╕╖... ╤ ось у наш╕ дн╕ — сенсац╕йна знах╕дка: в монументальному комплекс╕ Соф╕йського собору в╕дкрито внутр╕шню «палацову» церкву з ун╕кальними розписами, яку з легко╖ руки Над╕╖ Н╕к╕тенко назвали капелою Мазепи. У н╕й гетьман ╕ козацька старшина молилися, пот╕м п╕дн╕малися княжими сходами на хори. ╤ван Мазепа у всьому намагався насл╕дувати сво╖х попередник╕в ╕з династ╕╖ Рюрикович╕в, оск╕льки саме до них зараховував св╕й р╕д.
Капелу було присвячено Дванадцяти апостолам, а наст╕нний живопис прославляв ки╖вських р╕вноапостол╕в — князя Володимира та княгиню Ольгу, ки╖вського митрополита Михайла Сирина, який ╕з Володимиром хрестив Русь, а також ки╖вського митрополита-священомученика Макар╕я, чи╖ мощ╕ лежать сьогодн╕ у Володимирському собор╕. Ц╕ зображення були затонован╕ й переважно в такому стан╕ поки що перебувають нин╕. У 1961—62 рр. ╖х в╕дкрили, заф╕ксували ╕ закрили нейтральним тоном, вир╕шивши, що вони н╕бито не мають художньо╖ вартост╕. Т╕льки у 1980-т╕ роки було в╕дкрито в╕втарний живопис: у центр╕ — Спас на престол╕, п╕дтримуваному херувимами, а з бок╕в — дуже ц╕кав╕ зображення князя Володимира та княгин╕ Ольги.
«Ц╕ постат╕ — не випадков╕, — вважа╓ Над╕я Н╕к╕тенко. — Виявля╓ться, самого гетьмана величали новим Володимиром, ╕ не хто-небудь, а Феофан Прокопович, в╕домий церковний ╕ громадський д╕яч, який був сподвижником Мазепи, доки той не «зрадив» Петра ╤, за що й п╕ддався анафем╕. Але Мазепа б
Дуля укра╖нського народу наск╕льки розпухла в кишен╕, що цей народ ╖╖ не може витягнути, щоб показати влад╕.
|
|
